Я загнана в клітку стереотипів

Я загнаний птах в клітку людьми.

Які не мають своєї думки.

Я загнана в клітку стереотипів.

В ній нема ніяких колоритів.

Всі темні й сірі.

Навіть люди зрілі,

Загнані в рамки ці.

Вони зовсім не бійці.

Вони не борються за свою свободу.

І заганяють їх в клітку знову.

А я рвуся на волю.

Душу й тіло положу за свою свободу.

Крила я розправляю і кожен день літаю.

На волі

Я не відчуваю болю.

Я щаслива людина,

Тому що, я людина.

Моя гра - мої правила!

Я не приймаю правила долі.

І я не лишуся волі.

В моїй грі правила прості.

Якщо ви до неї завітали,

Прошу, щоб правила не забували.

Бути до мене чесним і вірним,

Моєї уваги гідним.

Хочу, щоб не тільки мій час забирали,

А й увагу мені приділяли.

Кохали як людину чи друга.

Добра я чи понура.

Допоможіть в біді.

І станете найкращими в моїй грі.

Твои карие глаза

Твои карие глаза

Смотрят прямо на меня.

Они так прекрасны.

А эти расставания ужасны.

Я хочу рядом быть.

Я хочу тебя в своё сердце пустить.

Оно бешено стучится.

О Боже, мне пора лечиться.

Я тобою больна.

Ты моя незаменимая мечта.

Люблю до бесконечности.

Все тела моего конечности

Пропитаны весною.

Или нет, скорей всего тобою.

Твоим смехом звонким.

Твоим словом громким.

Твоей лучезарною улыбкою.

Иногда всё это кажется пыткою.

Но твои карие глаза

Вновь смотрят на меня.

Я в них тону.

Спаси меня. Скажи: «Люблю»

Я посміхнуся

Возможно продолжение прошлого стиха

_________________________________

Я посміхнуся хмарам.

Ось і сонце вийде незабаром.

Я посміхнуся і йому.

Я посміхнуся назустріч йдущому коту.

Я і дощу посміхнуся.

І з хмари не зірвуся.

Я з неї світу посміхнуся.

Я посміхнуся перехожим.

Один на одного не схожим.

Я і тобі посміхнуся.

Але тут я проснуся.

Очі відкрию.

І зомлію.

Життя – це зовсім не картинка з кінофільму.

І здається тут ти не будеш вільний.

Будеш кріпаком долі.

Та тобі вирішувати по волі.

Пейзаж

По мокрій дорозі йду.

Строки нового вірша в голові несу.

Навколишній пейзаж

Дуже схожий на колаж.

Такий чудовий

Хоч й не дуже кольоровий.

Сонце за хмарами приховане.

Від всього люду сховане.

Я йду назустріч стрімкому вітру.

Звичайно хочеться взяти палітру

І розмалювати світ.

Просто хочеться здійснити свій політ.

Блакитним небо намалюю.

Дерева зеленим розфарбую.

Світ такий чудовий

Хоч й не дуже кольоровий.

Ты

Ты мой наркотик, антибиотик.
Ты моя радость.
Ты моя сладость.
Ты мое счастье,
А иногда ненастье.
Как ты не можешь понять?
Я не хочу тебя терять.
Люблю до перевернутой восемь.
А ты помнишь прошлую осень?
Как смеялись?
Как было рядом хорошо?
Молюсь чтобы ничего не прошло.
И опять мечты и песни.
Неужели никогда не будем вместе?
Хотя по суте мы и не были вместе.
Просто рядом были.
И лишь влюбленные взгляды виделли.
Что тебя люблю сказала.
И что это взаимно я знала.
Мы лишь влюбленно друг на друга смотрели.
Мы друг-другом болели.
Иммунитет плохой у меня.
Эта болезнь во мне навсегда

Она стихами дышит

На написание этого стиха вдохновила работа Аmfiro: You know, it is poetry... AGAIN
Можна сказать плагиат. Но вот, что пришло в голову то и публикую
______________________
На подоконнике сидит.
Тихо бумагой шурша.
Свой стих она пишет не спеша.
А зачем спешить,
Если никто не узнает.
Ну и что, что красиво писать мечтает.
Просто иногда так бывает.
Не хочется, чтоб знали, что стихи пишет.
Она стихами дышит.
И как Менделеев спит
И во сне новый стих видит.
Строка за строкой
Пишется история жизни.
И вроде кажется ерундой,
Но нельзя удалить мотив жизни.